Сини приїхали в дім батьківський до мами.
Щаслива зустріч, радісна, жадана!
Хоч мати тішиться дорослими синами,
Та на душі її ятриться рана.
Яка ще рана? У якому горі
Її зазнала лагідна матуся?
Сини у неї милосердні й добрі…
Та йти не поспішають до Ісуса.
Ще буде час. Вони ж не зовсім сиві,
Міцні, здорові, жити їм і жити,
Поглянь які: і сильні, і красиві…
Але, на жаль, минають дім молитви.
Краси і доброти у них не мало,
У них повага, здібності і вміння…
Та ліпше їм чогось не вистачало,
Аби не бракувало їм спасіння.
Щоб їх у Книгу Неба записали,
Щоби душа наповнилася Слова…
Бо ліпше, щоб вони чогось й не мали,
Аби була в серцях печать Христова.
Сини до мами сповнені любові,
Її життя для них багато значить…
Коли ж вони уклоняться Христові,
Щоб їх колись й у вічності побачить?
Надії серце материнське гріють
(Воно не може бути безстороннім):
Ось цього разу, як сини приїдуть –
Покаються у домі молитовнім.
У чому каятись? Пограбували, вбили?
То ж ні, не грішники, хоча й не бездоганні…
Якби ж вони коліна прихилили
Перед Христом, як справжні християни!
Чого хотіти ще? Такі хороші діти,
Ніколи й не образили неначе…
Сини ніяк не можуть зрозуміти,
Чого радіє мати їх і плаче.
Чому помітна у очах тривога?..
Можливо, за минулу всю недолю?..
Байдужістю до Спаса-Христа-Бога
Їй, найдорожчій, завдавали болю.
І прийде час, коли сини зійдуться,
Згадають батька, матінку згадають –
І зрозуміють: плакала матуся
За їх спасіння – й раптом заридають.
В Ісусі буде солодко ридати,
І будуть сльози чисті, ніби перли,
Бо хоч померла християнка-мати,
Та молитви матусі не померли.
Комментарий автора: Маю уже дорослих братів, добрих, розумних, красивих, батьки яких були щирими християнами, а вони ще не з Ісусом. Щось чекають, хоча багато що знають про Бога і спасіння. Їхня мама виливала мені свій біль про їхнє навернення - і він передався мені. Чекаю радісного дня зустрічі своїх братів з Ісусом.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Що за питання "А чого вони не з Ісусом?" Не кожен з Ісусом. Аби це так просто було, як склянку води випити, то й не цінувалось би Богом. Це не просто, бо не кожен може відчути потребу бути з Ним. Може то й Сатана копито прикладає до цього... Хто ж скаже про когось, чого він не з Ісусом?
Поэзия : Я с болью в сердце вспоминаю... - Наташа Дивак Это не мои стихи, это стихи Иванова Олега Анатольевича. Это наш брат, осуждённый пожизненно, который покаялся в колонии. Он прислал свои произведения мне, а я решила выложить их для всех. Дорогие читатели и критики, я прошу, не судите строго. Человек старался для Бога и я рада, что Божий свет светит во тьме и тьма не объяла его!!!
Поэзия : Тропинка Святого Франциска - Игорь Сычев. МОЕЙ СЕСТРЕ ИРИНЕ С БЛАГОДАРНОСТЬЮ И ЛЮБОВЬЮ Украинское название ордена сестер, упомянутых мною в посвящении – «Сестри Францисканки Служебниці Хреста» но больше они известны как сестры Розы Чацкой, и называются так в честь монахини, основавшей это направление в францисканском движении. Основное призвание сестер – опекать незрячих и слабовидящих людей. Их орденские дома на Украине расположены в городе Житомир и в селе Старый Скалат (Тернопольская область). В наши дни, когда все склоняется к номинальности и показухе, эти скромные монахини удивили меня своей посвященностью и жертвенностью, а также верностью францисканским традициям. Пребывая под впечатлением от того, что я узнал про их жизнь и служение, я написал этот стих.
